Новодністровська ГЕС
Думка про поїздку в м. Новодністровськ, подивитись на ГЕС виникла під час чергової подорожі в Бакоту. Хотілось побачити те, в результаті чого утворилось це Дністровське водосховище, неймовірної краси, розміщене серед каньйонів Подільських Товтр місце.Cаме будівництво Новодністровської Гідроелектростанції зробило це місце таким, яким воно є зараз, туристично привабливим, красивим, затишним, але якимось, сповненим трагічністю.
За 2 дні вихідних важко осягнути те, що хочеш, об'єкт не близько, тому максимально спрощуємо завдання. Наш початковий маршрут спочатку передбачав:
День 1.
- Поїзд Івано-Франківськ - Чернівці;
- Зручна пересадка одразу на приміський поїзд м. Чернівці - м. Сокиряни;
- 25 км велосипедом з м.Сокиряни - до м. Новодністровськ,
- А далі продовжуємо маршрут близько 75 км з м. Новодністровськ на інший берег Дністра до с. Стара Ушиця, що знаходиться біля урочища Бакота. Ночівля.
День 2. Відпочинок біля Бакоти, велосипедом 45 км до м. Кам'янця-Подільського, і звідти 60 км в с. Мамалига на поїзд до Чернівців (для того щоб не крутити до Чернівців від Кам'янця по загруженій машинами трасі, ми знайшли об'їзну дорогу до с. Мамалига, звідки до Чернівці везе той же приміський поїзд Сокиряни-Чернівці. Дорога чудова, без машин)
День 1. В передчутті пригод.
Ранішні збори, і ми уже на вокзалі у Івано-Франківську грузимося в поїзд. Ще пару годин і нас зустрічає ранкове сонячне м.Чернівці і Люба)
На вокзалі в м.Чернівці при купівлі білетів на поїзд Чернівці-Сокиряни, виявилось, що я забула вдома свій біо-загран-паспорт. А так як поїзд проходить 2 зупинки через Молодову, без загран-паспорта не можливо потрапити в м.Сокиряни. Ну все, я готова сідати на поїзд і їхати додому. Але...наша компанія особлива тим , що в будь-якій ситуації вони знайдуть спосіб обернути все на свою користь).В поїзді продумали план-Б.
Отже, через мою неможливість поїхати в м. Сокиряни, ми відправляємо в м.Сокиряни Іру з Тарасом, щоб вони зайшли до родичів і взяли нам поїсти), а всі інші виявилось не проти покрутити, а не їхати поїздом, тому через 50 км виходимо в прикордонному селі Мамалига, - і на велосипеди, домовившись зустрітись з Ірою і Тарасом на розвилці до Новодністровська. З с. Мамалига стартуємо попри кородон з Молдовою, та їдемо частину дороги красивими полями з пшеницею та соняшниками. Трохи грунтовки добавило екзотики вже на самому початку. Краса, чорноземи, родюча земля - яка наша Україна багата насправді.(фото чомусь немає, але виглядало приблизно так, і вдень:)
Виїжджаємо на трасу до м. Кельменців, а там уже на Новодністровськ. Дорога гарна,
але постійні підйоми та спуски, рівного немає. Тому якихось невеликий кілометраж добре втомлює, рятують криниці з водою, яких по дорозі досить багато.
Доречі ,поки в той час як ми приймали сонячні ванни а на небі ні хмаринки, наших марафонців на марафоні "Світанок на перевалі 400-км" в Карпатах рясно поливали дощі.
Перед поворотом на м. Новодністровськ десь в годині 16-00 зустрічаємось з Ірою і Тарасом, які побували в родичів, і вирушили з Сокирян по нашому початковому маршруту. Ми зустрілись і поїхали вже повною компанією. Останніх 20 км в Новодністровськ чудові, гарна дорога, майже все спуски, по дорозі вишні, черешні, шовковиця, де ми не могли не зупинятись.
І Ось ми вїжджаємо в місто, побачили на вїзді 3-Д вивіску НОВОДНІСТРОВСЬК. Фотосесія.Проїжджаючі машини, автобуси вітали нас бібібканням.
До самої ГЕС нас чекав довгий стрімкий спуск. Ось вона ГЕС, наша ціль.
Моє враження
- ого яка величезна споруда, багато бетону;
- це ж так тяжко збудувати, хто це будував? Люди?
- як прикрашає Дністер цього бетонного гіганта,
- я б не будувала ГЕС, і річка собі текла б і текла.
Дуже вразило те, наскільки рівень води над греблею відрізняється від рівня води поза-греблею. Величезна маса води наверху, та порівняно невелика ниточка річки яка витікає на 30 метрів нижче. Вживу виглядає дійсно вражаюче.
Ми примостились майже біля моста, обернувшиись в сторону Бакоти, і притихли. Тут, в цих місцях, часто хочеться помовчати, уява вимальовує картину того, що тут відбувалось 50 років назад, в голові з'являються картинки сіл яких уже немає. І водночас поринаєш в невимовну красу і захоплення.
На годиннику 18-та година, до Старої Ушиці, куди ми планували і мали замовлені "апартаменти" - 75 км!!, невідомо якого рельєфу, ніяких кораблів, переправ в Ушицю немає. на що ми дуже надіялись.
Здається ми уже не їдемо в Ушицю, ні в Бакоту, ні в Камянець-Подільський.
Ну раз так, і ми вже нікуди не їдемо - ми погнали на інший берег купатись, відпочивати, та доїдати дбайливо спаковану Іриними родичами їду).Але згодом їжа закінчилась, і здійнявся сильний вітер який піднімав хвилі в міні-цунамі.
Щоб вибратись в саме містечко, ми скорочуємо шлях, і піднімаємось в лоб по крутих сходах посеред лісу. (фото з інтернету):)
Саме місто офіційно отримало назву в 1975 р., є молодим і створеним при будівництві ГЕС, нічого цікавого там немає, принаймі ми не зустрічали, і в інтернеті теж про цікаві місця нічого немає.
На годиннику 21 година. Десь то треба ночувати, і бажано недорого. В місті знаходимо недорогий байк-френдлі готель (якщо що, це готель Діброва), в який ми всі з велосипедами вмістились, приготували їжу, душ, відпочинок .
День 2. Проснулись, ранковий спільний сніданок, і зрозуміло вже що Бакота відміняється. Тепер нам назад треба на поїзд. Розділяємося на 2 частини.
Вова, Марян, Олег, Люба - їдуть в сторону Мамалиги, але заїжджають ще на правий берег Дністра - пофоткатись. Тому вирушають швидше. Фото звідти:
Ми з Андрієм уже були в тих місцях і вирішуєм просто крутити на вокзал по трасі, Іра з Тарасом з нами.
По дорозі починається жара, знову підйоми, спуски, їдемо не дуже швидко, так як в Іри з Тарасом немає за плечима марафонських дистанцій, то вони крутять як можуть. Іра впевнено долає горби, але щось ми зупинились і порахували, що на поїзд не дуже встигаємо. Вирішуємо Іру з Тарасом залишити на поїзд в м.Кельменці, а так як в мене немає паспорта, то ми з Андріємо крутим самі в Мамалигу. Попрощались з Ірою та Тарасом, їм ще годину чекати на поїзд, а самі - покрутили.
По дорозі сподівались зустріти частину першу друзів, які мали б нас наздогнати, але в них теж були нюанси, і в результаті ми з Андрієм після прискорення в кінці залітаємо на вокзал за 15 хв до поїзда, сідаємо в поїзд, в якому сидять задоволені Іра з Тарасом, А тим часом наша компанія №2 не встигає на цей поїзд на 10-15 хвилин, що заставило їх крутити ще 50 км до Чернівців.
В Чернівцях ми заїжджаємо на піцу, і очікуємо друзів, які через 2 години приїжджають втомлені і голодні. Марян взагалі говорити не міг, а Олег поки не випив пива, теж був злий. Люба і Вова виглядали добре)
Так ми провели залишок вечора за піцою, та пішки пішли на вокзал, так як ніхто не мав бажання крутити, крім Вови)
Так цікаво крутити невідомим місцями, а скільки ще невідомого що ого-го.
З теплотою згадую цю поїздку і хочеться ще)
- Поїзд Івано-Франківськ - Чернівці;
- Зручна пересадка одразу на приміський поїзд м. Чернівці - м. Сокиряни;
- 25 км велосипедом з м.Сокиряни - до м. Новодністровськ,
- А далі продовжуємо маршрут близько 75 км з м. Новодністровськ на інший берег Дністра до с. Стара Ушиця, що знаходиться біля урочища Бакота. Ночівля.
День 2. Відпочинок біля Бакоти, велосипедом 45 км до м. Кам'янця-Подільського, і звідти 60 км в с. Мамалига на поїзд до Чернівців (для того щоб не крутити до Чернівців від Кам'янця по загруженій машинами трасі, ми знайшли об'їзну дорогу до с. Мамалига, звідки до Чернівці везе той же приміський поїзд Сокиряни-Чернівці. Дорога чудова, без машин)
День 1. В передчутті пригод.
Ранішні збори, і ми уже на вокзалі у Івано-Франківську грузимося в поїзд. Ще пару годин і нас зустрічає ранкове сонячне м.Чернівці і Люба)
На вокзалі в м.Чернівці при купівлі білетів на поїзд Чернівці-Сокиряни, виявилось, що я забула вдома свій біо-загран-паспорт. А так як поїзд проходить 2 зупинки через Молодову, без загран-паспорта не можливо потрапити в м.Сокиряни. Ну все, я готова сідати на поїзд і їхати додому. Але...наша компанія особлива тим , що в будь-якій ситуації вони знайдуть спосіб обернути все на свою користь).В поїзді продумали план-Б.
Отже, через мою неможливість поїхати в м. Сокиряни, ми відправляємо в м.Сокиряни Іру з Тарасом, щоб вони зайшли до родичів і взяли нам поїсти), а всі інші виявилось не проти покрутити, а не їхати поїздом, тому через 50 км виходимо в прикордонному селі Мамалига, - і на велосипеди, домовившись зустрітись з Ірою і Тарасом на розвилці до Новодністровська. З с. Мамалига стартуємо попри кородон з Молдовою, та їдемо частину дороги красивими полями з пшеницею та соняшниками. Трохи грунтовки добавило екзотики вже на самому початку. Краса, чорноземи, родюча земля - яка наша Україна багата насправді.(фото чомусь немає, але виглядало приблизно так, і вдень:)
Виїжджаємо на трасу до м. Кельменців, а там уже на Новодністровськ. Дорога гарна,
але постійні підйоми та спуски, рівного немає. Тому якихось невеликий кілометраж добре втомлює, рятують криниці з водою, яких по дорозі досить багато.
Доречі ,поки в той час як ми приймали сонячні ванни а на небі ні хмаринки, наших марафонців на марафоні "Світанок на перевалі 400-км" в Карпатах рясно поливали дощі.
Перед поворотом на м. Новодністровськ десь в годині 16-00 зустрічаємось з Ірою і Тарасом, які побували в родичів, і вирушили з Сокирян по нашому початковому маршруту. Ми зустрілись і поїхали вже повною компанією. Останніх 20 км в Новодністровськ чудові, гарна дорога, майже все спуски, по дорозі вишні, черешні, шовковиця, де ми не могли не зупинятись.
І Ось ми вїжджаємо в місто, побачили на вїзді 3-Д вивіску НОВОДНІСТРОВСЬК. Фотосесія.Проїжджаючі машини, автобуси вітали нас бібібканням.
До самої ГЕС нас чекав довгий стрімкий спуск. Ось вона ГЕС, наша ціль.
Моє враження
- ого яка величезна споруда, багато бетону;
- це ж так тяжко збудувати, хто це будував? Люди?
- як прикрашає Дністер цього бетонного гіганта,
- я б не будувала ГЕС, і річка собі текла б і текла.
Дуже вразило те, наскільки рівень води над греблею відрізняється від рівня води поза-греблею. Величезна маса води наверху, та порівняно невелика ниточка річки яка витікає на 30 метрів нижче. Вживу виглядає дійсно вражаюче.
Ми примостились майже біля моста, обернувшиись в сторону Бакоти, і притихли. Тут, в цих місцях, часто хочеться помовчати, уява вимальовує картину того, що тут відбувалось 50 років назад, в голові з'являються картинки сіл яких уже немає. І водночас поринаєш в невимовну красу і захоплення.
На годиннику 18-та година, до Старої Ушиці, куди ми планували і мали замовлені "апартаменти" - 75 км!!, невідомо якого рельєфу, ніяких кораблів, переправ в Ушицю немає. на що ми дуже надіялись.
Здається ми уже не їдемо в Ушицю, ні в Бакоту, ні в Камянець-Подільський.
Ну раз так, і ми вже нікуди не їдемо - ми погнали на інший берег купатись, відпочивати, та доїдати дбайливо спаковану Іриними родичами їду).Але згодом їжа закінчилась, і здійнявся сильний вітер який піднімав хвилі в міні-цунамі.
Щоб вибратись в саме містечко, ми скорочуємо шлях, і піднімаємось в лоб по крутих сходах посеред лісу. (фото з інтернету):)
Саме місто офіційно отримало назву в 1975 р., є молодим і створеним при будівництві ГЕС, нічого цікавого там немає, принаймі ми не зустрічали, і в інтернеті теж про цікаві місця нічого немає.
На годиннику 21 година. Десь то треба ночувати, і бажано недорого. В місті знаходимо недорогий байк-френдлі готель (якщо що, це готель Діброва), в який ми всі з велосипедами вмістились, приготували їжу, душ, відпочинок .
День 2. Проснулись, ранковий спільний сніданок, і зрозуміло вже що Бакота відміняється. Тепер нам назад треба на поїзд. Розділяємося на 2 частини.
Вова, Марян, Олег, Люба - їдуть в сторону Мамалиги, але заїжджають ще на правий берег Дністра - пофоткатись. Тому вирушають швидше. Фото звідти:
Ми з Андрієм уже були в тих місцях і вирішуєм просто крутити на вокзал по трасі, Іра з Тарасом з нами.
По дорозі починається жара, знову підйоми, спуски, їдемо не дуже швидко, так як в Іри з Тарасом немає за плечима марафонських дистанцій, то вони крутять як можуть. Іра впевнено долає горби, але щось ми зупинились і порахували, що на поїзд не дуже встигаємо. Вирішуємо Іру з Тарасом залишити на поїзд в м.Кельменці, а так як в мене немає паспорта, то ми з Андріємо крутим самі в Мамалигу. Попрощались з Ірою та Тарасом, їм ще годину чекати на поїзд, а самі - покрутили.
По дорозі сподівались зустріти частину першу друзів, які мали б нас наздогнати, але в них теж були нюанси, і в результаті ми з Андрієм після прискорення в кінці залітаємо на вокзал за 15 хв до поїзда, сідаємо в поїзд, в якому сидять задоволені Іра з Тарасом, А тим часом наша компанія №2 не встигає на цей поїзд на 10-15 хвилин, що заставило їх крутити ще 50 км до Чернівців.
В Чернівцях ми заїжджаємо на піцу, і очікуємо друзів, які через 2 години приїжджають втомлені і голодні. Марян взагалі говорити не міг, а Олег поки не випив пива, теж був злий. Люба і Вова виглядали добре)
Так ми провели залишок вечора за піцою, та пішки пішли на вокзал, так як ніхто не мав бажання крутити, крім Вови)
Так цікаво крутити невідомим місцями, а скільки ще невідомого що ого-го.
З теплотою згадую цю поїздку і хочеться ще)
Коментарі
Дописати коментар